flaneur_txt

Вже тривалий час думаю про те, що в мене майже немає вмінь чи навичок, які мали б передаватись «від батька до сина», «від старшого брата молодшому», «від майстра до учня» або якось подібним чином. Мова не про вміння переходити дорогу на зелене світло чи перевіряти суму чеку в супермаркеті – тобто необхідні для виживання в соціумі речі, універсальні й однакові для всіх побутові ритуали – а радше про необов’язкові вміння, яких іноді так бракує і які позначені якоюсь особливою манерою виконання, яка витримала перевірку часом. Ну там, розводити багаття чи намотувати котушку для спінінга, розрізняти їстівні та отруйні гриби або правильно вибирати й дозувати спеції в їжу.
Причому я ніяк не можу збагнути, чому так сталося. Не сказати б, щоб у моїй родині не було подібної практики. Скажімо, я точно знаю, що мій дід навчив мого батька пити спирт – досить важливе вміння, як на мене. Мені ні про що подібне ніхто не розказував, ну хіба що про шкідливість алкоголю, але про це й так усі знають, тому й рецепт як розводити спирт мені довелось шукати в Інтернеті.
В принципі, ці лакуни мені завжди компенсовувала спостережливість та інтуїція, скажімо, я опанував фотошоп просто спостерігаючи, як із ним працювали інші люди. Однак таким чином все одно отримуєш лише болванку, сухий алгоритм, і жодне з цих вмінь не приносить справжньої втіхи, поки не переробиш його під себе, не винкайдеш якоїсь особливої манери, не віднайдеш якогось секрету, хай навіть його доведеться для цього просто вигадати. І як же я заздрю всім, кому не довелось це робити власноруч.